![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(no subject)
25 Apr 2017 17:22Влітку 2014 року ми поїхали з Вільнюса до білоруського містечка Ганцевичі, що на Поліссі, щоб відвідати родичів, і, користуючись нагодою, подивитися, як там святкують Івана Купала.
( Читати далі... )
Всередині вокзалу знаходяться місця для очікування, каси, сувенірні та квіткові крамниці, аптека, пункт обміну валют. У холі стоять макети вокзалу та литовських залізниць
інтернет-термінали:
На підземному поверсі є невеликий супермаркет, а на другому поверсі — залізничний музей. Якось розповім про той музей докладніше, він того вартий.
Цікаво, що литовські хутори зазвичай не мають парканів.
Проходимо контроль. Білоруські прикордонники і митники як завжди коректні (на відміну від українських), але на дворі 2014 рік, і війна дається взнаки: пильність підвищено, фашизм не пройде.
інтернет-термінали:
На підземному поверсі є невеликий супермаркет, а на другому поверсі — залізничний музей. Якось розповім про той музей докладніше, він того вартий.
Автобусні та тролейбусні зупинки знаходяться прямо перед будівлею вокзалу, хоча новачку ця система може видатися нелогічною — зупинки розкидано по колу, і треба кілька разів перейти дорогу, щоб знайти потрібну.
Але ще ніхто не заблукав остаточно на привокзальній площі, залишившись там назавжди
Якщо ви вирішили скористатися послугами таксі, то не варто звертатися до таксистів, що чергують перед вокзалом, бо вони цілком можуть заломити і подвійну ціну. Краще купити місцеву Sim-картку в супермаркеті або в кіоску ліворуч виходу з вокзалу і зателефонувати до нормальних служб таксі: Jazz Express (тел. 1428) або інших (1450, 1499, 1422 тощо). Оператори розмовляють англійською та російською.
Але ще ніхто не заблукав остаточно на привокзальній площі, залишившись там назавжди
Якщо ви вирішили скористатися послугами таксі, то не варто звертатися до таксистів, що чергують перед вокзалом, бо вони цілком можуть заломити і подвійну ціну. Краще купити місцеву Sim-картку в супермаркеті або в кіоску ліворуч виходу з вокзалу і зателефонувати до нормальних служб таксі: Jazz Express (тел. 1428) або інших (1450, 1499, 1422 тощо). Оператори розмовляють англійською та російською.
Фото таксі: http://friendlyvilnius.com , http://www.veidas.lt
Після розпаду СРСР балтійський напрямок втратив своє значення для залізничних пасажирських перевезень: зі Сходу тепер їде мало міжнародних потягів, хіба що росіяни їздять до Калінінграду, а сполученню із Заходом заважає широка колія та доступність автомобільного та автобусного сполучення. Отже, через вокзал прямують здебільшого приміські та міжміські електрички.
Ще одна функція литовської залізниці — сполучення між Білоруссю та ЄС. Зараз цей напрямок дуже популярний серед громадян Білорусі, які у вихідні їздять до Вільнюса скупитися, відпочити і подихати “повітрям свободи”. Також вони часто літають з Вільнюса лоукостерами WizzAir та RayanAir, жартома називаючи аеропорт Вільнюса “Мінськ-3” (на додачу до мінських аеропортів “Мінськ-1” та “Мінськ-2”), і користуючись дуже зручними електричками, які постійно курсують між аеропортом та вокзалом.
Зараз почалося будівництво сучасної колії, що поєднає країни Балтії із Польщею, але проект узгоджується дуже повільно — насамперед, через те, що партнери хочуть, щоб колія пройшла через Каунас, а не Вільнюс, бо так буде дешевше і швидше. Уряд Литви така перспектива, звісно, не влаштовує, бо столиці потрібне пряме міжнародне сполучення.
Але повернемося до нашої подорожі. Проходимо литовський прикордонний контроль у підземному переході і виходимо на платформу. Потяг вже чекає на нас:
Цей зелений потяг виробництва польського концерну “Pesa” належить Білоруській залізниці (білоруською вона називається “Беларуская чыгунка”, або скорочено “БЧ”). Між вагонами немає тамбурів, і весь потяг можна вільно пройти наскрізь. Так він виглядає зсередини:
Сідаємо коло вікна, готуємо документи, заповнюємо міграційну картку для білоруських прикордонників і роздивляємося краєвиди.
Цікаво, що литовські хутори зазвичай не мають парканів.
Проходимо контроль. Білоруські прикордонники і митники як завжди коректні (на відміну від українських), але на дворі 2014 рік, і війна дається взнаки: пильність підвищено, фашизм не пройде.
— А до кого ви їздили? — питається прикордонниця, гортаючи мій паспорт. Вона вже знає, що в литовських таборах НАТО таємно готують українських бойовиків.
— Я не їздив, я тільки почав їхати. — Відповідаю їй.
— В якому сенсі?
— Я їду в гості.
— А що ви робили у Литві?
— Я там живу.
— А, зрозуміло… Щасливої дороги. — Прикордонниця втрачає до мене інтерес, і йде собі далі.
Перетинаємо державний кордон, і краєвид трохи міняється — за вікном побільшало будинків, пофарбованих у кричущі кольори. Проїжджаємо повз станції із назвами білоруською мовою. На литовському боці станцій майже не було, бо Вільнюс розташований біля самого кордону.
На станції Молодечне нас зустрічає галка
За вікном — Головний канал Вілейсько-Мінської водної системи, по якому перекидають воду з Вілейського до Заславського водосховища, забезпечуючи водою столицю. Взагалі, Білорусь має дуже розгалужену і цікаву систему каналів і шлюзів, особливо на Поліссі, куди ми зараз їдемо. А тут на каналі відпочиває якась компанія:
Час минув непомітно, і ось вже наближаємося до Мінська. Прямуємо повз дачні селища, передмістя і промзони, перетинаємо автомобільну кільцеву дорогу (тут вона також має скорочену назву МКАД) і в’їжджаємо до міста:
Вулична соціальна реклама:
Потяг сповільнюється, і нарешті зупиняється на станції “Мінськ-Пасажирський”.
Залишаємо вагон і йдемо підземним переходом до міста
Ми маємо кілька годин до наступного потягу, який відвезе нас до міста Барановичі, звідки нас відвезуть до Ганцевичів автівкою. Вирішили трохи прогулятися привокзальною площею, а потім посидіти у залі очікування. Виходимо з вокзалу на площу, і бачимо Мінську Браму ( побудовано з 1947 по 1953). Це яскравий зразок сталінського ампіру, один з символів нового, столичного Мінську, який прийшов на зміну старому, переважно одноповерховому провінційному місту, яким Мінськ був до 1920-х. Адже до революції Мінськ не був навіть центром губернії, і не міг похвалитися масштабною архітектурою, гідною столиці радянської республіки.
Привокзальна площа, праворуч — залізничний вокзал.
За збігом обставин, сьогодні — день Незалежності Білорусі. З нагоди свята відбувається урочисті заходи, військовий парад та народні гуляння.
Покрутившися біля вокзалу, пішли всередину, в залу очікування. У залі на стінах висіли телевізори, які транслювали військовий парад, а через вікна ми могли наживо спостерігати за його військово-повітряною частиною. Виявилося, що сьогодні у Мінську з візитом перебував Путін, а російські війська приймали участь у цьому параді. На жаль, камера, освітлення та брудне вікно не дозволили зробити якісні фото.
Залу очікування реконструювали до свята. До цього у ній були нескінчені ряди крісел, а посередині — ряд кіосків. Це виглядало не дуже естетично, але було практично і зручно. Натомість тепер кількість місць для сидіння катастрофічно зменшилася, з’явилося багато пустого простору, прикрашеного електронними табло та інсталяціями у стилі хай-тек. Я спробував сфотографувати дівчину, що сиділа за стойкою “Інформація”, але вона старанно відверталася, прикриваючись рукою. У Білорусі люди не люблять, коли їх фотографують незнайомці, і годі очікувати на посмішку.
Настав час сідати до потягу до Барановичів. На жаль, прямий потяг з Мінську до Ганцевичів (звичайний пасажирський потяг із загальними та плацкартними вагонами) прибуває у незручний нічний час. Тому ми поїдемо швидкою і комфортною електричкою, але з пересадкою. Ось такою електричкою:
О 23:40 наш потяг вже на вокзалі у Барановичах. Затемно для фотографування, але формат фотозвіту вимагає зробити фото останнього на сьогодні вокзалу. Нас зустрічають, і за годину ми дістаємося мети нашої подорожі — міста Ганцевичі. Подорож з Вільнюса тривала 7 годин.
Далі буде.
